Сучасний урок:
від учнівського «не хочу» до «знаю, вмію,
застосую»
Дата публікації: 14 березня 2017. Надруковано
у Наші публікації Методичні орієнтири О. Р. Юрко
У ХХІ столітті у провідних країнах світу
суттєво змінились підходи до освіти. Стало зрозумілим, що не можна
зосереджувати зусилля на трансляції із покоління в покоління досить вузьких, в
основному фрагментарних, технократично-орієнтованих знань, умінь та навичок.
Навпаки, найбільш успішними на ринку праці в найближчій перспективі будуть
фахівці, які вміють навчатися впродовж життя, критично мислити, ставити цілі та
досягати їх, працювати в команді, спілкуватися в багатокультурному середовищі
та володіють іншими вміннями. Один із основних принципів педагогіки полягає в
тому, що вчитель повинен чітко усвідомлювати, яку проблему він хоче вирішити,
якої мети досягти, і, відповідно, використовувати ту чи іншу форму роботи на
уроці. Вступ Досить поглянути на організацію офісів провідних технологічних
корпорацій, щоб зрозуміти, на що орієнтується креативний клас, який визначає
обличчя сучасної економіки. Для них немає чіткого розмежування між роботою,
навчанням і відпочинком. Робота не обов’язково має бути серйозною і нудною.
Життя для них — це гармонія між зароблянням коштів, пізнанням нового,
самовдосконаленням, грою та розвагою. Звичайно, величезна роль у реформуванні
освіти відводиться державі. Але чи можуть учителі чекати осторонь, поки хтось
вирішує наші проблеми? А проблем у нас багато. Зокрема: Проблема І. Діти не
мотивовані до навчання Усвідомлюємо проблему Ми чомусь чекаємо, коли складуться
такі умови, що всі школярі самостійно виконуватимуть домашні завдання,
слухатимуть на уроках, працюватимуть додатково. Мріємо, що батьки їх
контролюватимуть. Мріємо, що державі навчальні плани передбачатимуть більшу
кількість годин на вивчення нашого предмета, а в навчальних програмах зменшать
обсяг навчального матеріалу. Ми прикриваємось модним словом
учитель-фасилітатор. І говоримо, що згідно з концепцією освіти, ми повинні лише
розказати-показати і надихнути учнів на роботу, а вчитися вони будуть самі.
Насправді ми в багатьох випадках поводимося як викладачі вишів: прочитали
лекцію і перевірили знання. Зі школярами так поводитись не дуже правильно. І
іноді батьки кажуть: «Зацікавте дітей». Це треба робити, але не так, як у
багатьох випадках розуміють вчителі: показуючи мультфільми, розказуючи казки,
проводячи модні колись уроки-подорожі і уроки-КВК. Адже переважно в дітей увага
відволікається і урок перетворюється на балаган. То що ж тоді робити?
Насамперед зрозуміти, у чому полягає проблема. Майже весь курс математики, і
теоретичний матеріал, і особливо набір вправ, побудований так, що без знання
попередніх тем неможливо засвоїти наступні. А тепер міркуємо. Під час
навчального процесу зі школярами може трапитись багато ситуацій, у результаті
яких вони матимуть прогалини в знаннях. Це і відсутність на уроках, і не
розуміння з першого (і навіть з другого) разу пояснення вчителя, це і такий
настрій коли не хочеться працювати. Діти легковажно думають, що батьки їм все пояснять.
Але чим доросліші діти, тим важче батькам пригадати матеріал і правильно
пояснити своїм дітям. Шляхи вирішення. Отже, вихід один — вчити дітей працювати
самостійно.